Фотограф Ярослав Мончак про творчий допінг, “режим дзеркала” та амбасадорство Canon

Наш сьогоднішній герой Ярослав Мончак понад десять років знімає захопливі портрети, а також керує фотошколою, влаштовує фототури по всьому світу й вже другий сезон виконує роль амбасадора Canon в Україні. З огляду на такий досвід, він має багато професійних лайфхаків і порад, які будуть цікаві фотографам незалежно від їхнього рівня.

Як знаходити точки дотику з моделями та нівелювати їхні комплекси? Де фотографу шукати орієнтири для створення контенту й чому важливо іноді знімати тільки для себе? Як перетворити своє захоплення на системний бізнес? Дізнайтеся про це й багато іншого з нашого інтерв’ю.

Про шлях у професію й улюблений жанр

Бажання стати фотографом з’явилося у мене ще п’ятнадцять років тому. Тоді я був звичайним офісним працівником, але мені хотілося робити щось пов’язане з дизайном. Тому мій шлях у фотографію був через Photoshop, через створення досить примітивних (за теперішніми мірками) дизайнів.

Я навчався самостійно. В інтернеті на той час було доступно всього декілька книжок ще старих авторів у PDF-форматі. Але там була хороша база. Я читав ці книжки й пробував на практиці. Навчався досить довго. Власне тому, коли я виріс і зрозумів, що вже знаю багато про фотографію, захотів створити фотошколу, де можна буде ділитися досвідом і навчати людей за досить короткий термін, щоб вони не витрачали час на уроки в YouTube. Зараз дуже багато різної інформації, але вона може як навчити, так і заплутати.

Я отримую задоволення від процесу й водночас виходжу із зони комфорту, коли знімаю портрети. Це постійний челендж, тому що мова йде про роботу з людьми.

Повноцінно як комерційний фотограф я працюю років десять. Як і всі початківці, я спершу знімав котиків, песиків, квіти, пробував макрозйомку. Коли почав фотографувати друзів, зрозумів, що робити портрети мені подобається набагато більше. По сьогоднішній день портретна зйомка – мій найулюбленіший жанр. Я отримую задоволення від процесу й водночас виходжу із зони комфорту, коли знімаю портрети. Це постійний челендж, тому що мова йде про роботу з людьми. І вона, з одного боку, забирає енергію, але за годину-дві після зйомки сили відновлюються і навіть з’являється додатковий заряд.

Про секрети роботи з моделями й “режим дзеркала” у портретній фотографії

На зйомці я не починаю працювати з людиною до тих пір, поки не налагоджую з нею контакт. Важливо, щоб вона відчувала, що я “свій”, а я відчував, що ця людина “моя”. Поки ми не поспілкуємося і не зійдемося ближче, портретна зйомка не вийде. Бо як працювати, коли людина налякана й по очах читається: вона хоче, щоб все це швидше закінчилося.

У мене свій підхід. За приватні портретні зйомки я не беру погодинну оплату. Я відразу виділяю 3-4 години, і в цей час можу годину знімати, а можу годину спілкуватися з людиною. Та щоб вона не думала, що платить гроші за розмови, відразу пояснюю: це вартість за зйомку, а скільки ми будемо знімати – пів години чи три години – стане зрозуміло в процесі.

Якщо фотографу вдається прибрати “режим дзеркала”, це вже 50% успішного портрета.

Дуже важливо подолати психологічний бар’єр, дати можливість людині вимкнути “режим дзеркала”: це коли людину фотографують і вона починає відтворювати те, що робить, коли дивиться у дзеркало, щоб бути красивішою. Але у фотографії це не працює. Якщо фотографу вдається прибрати “режим дзеркала”, це вже 50% успішного портрета. Поки людина не буде вам довіряти, поки ви не знайдете спільні інтереси, це зробити дуже складно.

Є фотографи, які знімають комерційні портрети, обирають декілька кадрів на свій смак, ретушують їх і віддають клієнту. Я вважаю, що це неправильний підхід. Якщо фотографи хочуть бути клієнтоорієнтованими, вони повинні дати людині те, за чим вона прийшла. У клієнта однозначно має бути право вибору.

Я теж пройшов через такий період, коли амбіції мені підказували, що певні кадри найкращі з фотосесії. Але клієнту вони могли здатися жахливими. Бо у кожного є свої комплекси. Портрет може бути технічно і художньо ідеальним, відповідати всім правилам композиції, мати досконале світло, але якщо на ньому людина зчитуватиме свій комплекс, цей кадр буде для неї жахливим. Важливо розуміти ці нюанси, щоб не робити знімки, які людині не сподобаються.

Я стараюся під час кожної зйомки дізнатися у людини про її недоліки, про те, що вона хотіла б приховати. Наприклад, якщо людина каже “Мені не подобаються мої вуха, тому що одне більш клаповухе”, я не буду фотографувати її рівно у фас. Достатньо повернути на декілька градусів голову праворуч чи ліворуч – і проблема вирішена. І чим більше таких речей я від людей дізнаюся, тим легше працювати й тим кращі фото виходять. Клієнт обирає знімки, які йому подобаються, і я віддаю їх ретушеру на обробку. Такий метод для мене найбільш клієнтоорієнтований і правильний.

Я мав випадок, коли треба було зняти чоловічий бізнес-портрет, а клієнт був дуже на своїй хвилі й взагалі не йшов на контакт. Я використовував всі методи, що й з іншими людьми: розмови про подорожі, про Львів, ще щось, за що можна зачепитися й знайти спільне. Але нічого не спрацьовувало, він і далі був у кадрі скутим і нахмуреним. Поки не побачив камін у студії й запитав щось про нього. Я розповів все, що знав про той камін. Після цієї розмови у нас вийшли дуже класні знімки, які зараз у мене в топі серед чоловічих портретів у портфоліо. Тобто точку дотику завжди можна знайти.

Про роль підготовчого процесу

У більшості випадків я стараюся робити зйомки командно. Зі мною працюють професіонали: візажисти, перукарі, стилісти. У момент, коли людина приходить на зйомку й команда її готує, у мене є можливість ближче з нею познайомитися. Це дає дуже класний поштовх для подальшої роботи.

Були такі зйомки, де підготовка тривала декілька днів, бувало й декілька тижнів, а готовий кадр на фотосесії був вже через 5 хвилин. Тобто буквально десятий чи двадцятий кадр повністю відповідав брифу.

Звичайно, є різні зйомки. Коли це лайфстайл, можна просто імпровізувати й у цьому випадку підготовка не настільки важлива. Все залежить від завдання.

Про рецепт успішного портрета

Я вважаю, у портреті дві головні складові – це світло та емоція в кадрі. Якщо абстрагуватися від часу, стилістики й моди, хороше світло з хорошою емоцією – те, що давно жило, живе й буде жити у портретній фотографії надалі.

Про циклічність трендів у фотографії

За понад десять років у професії я спостерігав трансформацію сучасної фотографії. Якщо взяти дві крайності – постановчі, “стерильні” знімки, які було модно робити десь вісім років тому, і найпростіші кадри, зняті будь-якою людиною на мобільний телефон, – перемішати їх і розділити на дрібні шматочки, це й буде сучасна фотографія.

Раніше була гламурна фотографія, у якій все ідеально, жодних зморщок, жодних прищиків, все пластмасове. Пізніше пішов період, коли все було натуральне. І зараз це натуральне змішується із ще більшою пластмасою, ніж було колись.

Донедавна ми були на піку природної фотографії, але мені здається, що зараз все знову йде у бік штучності.

Мені здається, це наслідки інстаграмних фільтрів, блогерів, лідерів думок і так далі. Як взагалі люди вирішують, класна фотографія або контент чи ні? Орієнтуються на те, що транслюють блогери й інфлюенсери. А вони транслюють те, що виходить. Є блогери, які дуже естетично знімають, а є такі, які знімають будь-що. Від цього смаки дуже перемішуються. Є і глянцевість, як колись, є натуральність, є щось середнє. Донедавна ми були на піку природної фотографії, але мені здається, що зараз все знову йде у бік штучності. У комерційній фотографії натуральність ще тримається, а той контент, що створюють звичайні користувачі, стає більш штучним.

Про техніку й амбасадорство Canon

Перша моя камера – Canon A400. Це був ще період “мильничок”. Коли захотілося чогось більшого, я вирішив купити дзеркальну камеру й обрав Nikon D50. Я очікував, що знімки будуть вау. Насправді вони виходили в рази гірші, ніж на “мильничку”, яка всі кадри робила в автоматичному режимі. Але я розумів, що у цих камерах є потенціал, просто потрібно розібратися у налаштуваннях. І після цього дійсно почав отримувати гарні знімки. Через рік я перейшов на Canon.

Якщо брати професійні досягнення, найбільше для мене, мабуть, – визнання амбасадором Canon вже другий термін. Я відправив онлайн-анкету. Мені передзвонили з головного офісу Canon. Десь годину ми спілкувалися, і вже за кілька днів вони дали підтвердження й надіслали контракт. Амбасадорство в Україні лише другий сезон. Один сезон – це два роки. В першому нас було двоє – я і Марина Карпій. В другому сезоні залишили тільки мене. І наразі в Україні єдиний амбасадор Canon.

Контракт передбачав різні івенти, виступи, воркшопи, майстер-класи. Але відколи почався COVID, все це на паузі по сьогоднішній день. Як амбасадор я маю користуватися тільки технікою Canon. Але я і так нею користувався й навіть не мав думок щось змінювати. Сьогодні технічної якості, яку дають навіть середньостатистичні нові камери, цілком достатньо для роботи. Тому що весь контент, який ми робимо, в більшості випадків йде на соцмережі, рекламу. Зараз я знімаю топовою камерою Canon, але я працював з різними фотоапаратами й розумію, що зі всіма іншими сучасними камерами можна виконувати якісно свою роботу.

Про творчий допінг і корисні звички для фотографа

Я можу порекомендувати фотографам, які працюють комерційно, проводити одну-дві творчі зйомки в місяць просто для себе. Принаймні я стараюся це робити. Коли ти сам обираєш локацію, модель, стилістику, одяг, зачіску – все до дрібниці робиш так, як в голові намалював, – дійсно отримуєш від зйомки насолоду.

Звісно, кожна така зйомка потребує витрат, але це відбивається на подальшому розвитку й енергії в наступних комерційних фотосесіях. Це крутий допінг, необхідний для фотографів. Звичайно, дуже класно, коли у комерційній зйомці вам дають можливість креативити, але все одно це не чиста творчість, тому потрібно щось робити окремо, суто для себе.

Дуже класно, коли у комерційній зйомці вам дають можливість креативити, але все рівно це не чиста творчість, тому потрібно щось робити окремо, суто для себе.

Для фотографа велике значення має надивленість. Що ти бачиш, те і транслюєш. Тому потрібно споживати хороший, класний контент. При цьому важливо не йти у бік застарілого контенту, бо хочеш-не-хочеш, а сам такий же і робитимеш. Треба триматися течії. Для мене ресурсом, який дозволяє не заплутатися й не споживати щось застаріле, є Behance. Я б назвав цей портал орієнтиром, маяком, від якого не треба відпливати.

Про те, як перетворити хобі на системний бізнес

Ти починаєш щось робити, ставиш ціль, йдеш до неї, й з’являється свого роду тунельне бачення, коли розумієш, як все має бути. Усвідомив, що вже можу виконати будь-яке фотозавдання – виникла потреба мати свою студію. Зробив студію, почав думати, як зробити, щоб вона приносила кошти, розвивалася. Так з’явилася фотошкола LIGHTHOUSE. Згодом виникли додаткові ідеї, що ще учням можна запропонувати. Так з’явилися фототури (їх ми організовуємо спільно з компанією S.T.E.P.). Все йшло ланцюгом, це не була прописана стратегія. Такий ланцюг з’являється, коли вже є база, за яку можна зачепитися і розвивати додатковими проєктами.

Про найкращі напрямки для фототурів

Однією з найцікавіших країн для мене була Куба. Це перша колоритна країна, яку я відвідав з фототуром, тому вона викликала такий емоційний сплеск. Це був кайф для всіх учасників. А через рік ми поїхали в Індію. Вона ще більш самобутня, ніж Куба. Ці країни дуже цікаві для лайфстайл-зйомки, стріт-фото. Також цього року ми вперше були в Кенії на фотосафарі. Це теж досить цікавий, захопливий досвід. Ти їдеш у пустелю, в саванну, щоб пофотографувати звірів. І це зовсім інше відчуття, ніж коли бачиш їх у зоопарку. Такий азарт, коли їдеш на джипі, очікуєш щось побачити, але нічого немає, а потім дорогу перебігає цілий табун зебр. Дуже класні емоції, коли це несподівано. Я навіть не міг подумати, що мені буде настільки цікаво.

Якщо хочете сфотографувати гарні пейзажі, варто їхати у Норвегію. Якщо потрібні портрети колоритних людей, це однозначно Індія. Якщо хочете знімки вуличок, ретроавтомобілів, застигле життя, яке було 50-60 років тому, – звичайно, Куба. Пофотографувати дику природу – Кенія. Все залежно від теми. Щось одне виділити не можна, тому що країни різні й запити у людей різні. Але для мене особисто топ країн для зйомки – Куба, Індія, Кенія. При цьому Кенія – щось середнє між Кубою, Індією, Балі, мікс всього побаченого в тих країнах.

Про головні навички для фотографа-початківця

Важливо максимально швидко розібратися з налаштуваннями камери. Наприклад, отримав змазаний кадр, розумієш, що за це відповідає витримка, – й швидко змінюєш витримку. Треба дивитися на знімок і чітко розуміти, що саме тобі не подобається і як це виправити. Багато початківців “плавають” у налаштуваннях. Вони губляться і не можуть зробити класні кадри, тому що не до кінця розуміють, як працює камера і чому саме виходять технічно неякісні кадри. Лише розібравшись з налаштуваннями, можна переходити до інших складових успішної фотографії: роботи зі світлом, моделлю, локацією, стилістикою і так далі.

Про запоруку успіху у фотографії

Найголовніше – це бажання. Як приклад можу розповісти історію учениці нашої школи, яка прийшла на базовий курс. Вона ще нічого не знала, навіть не мала камери. Після першого дня навчання у школі замовила камеру й виставила оголошення, що знімає весілля за $50. При цьому вона зазначила, що початківець і навчається у фотошколі. Клієнт одразу знайшовся. Напевно, людина зважила, що більшого бюджету на зйомку не має, а тут є ризик, але разом з тим є ймовірність отримати класні фотки. Після закінчення курсу наша учениця відзняла це весілля. А зараз вона вже на такому крутому рівні, що підкидає іншим учням роботу. Це приклад того, що людина вірила в себе й дуже швидко досягла успіху. Бажання, відсутність страху – рушійна сила в цьому випадку.