Мистецтво під час війни: як українські ілюстратори поширюють правду та співпрацюють зі світовими медіа (2 частина)
Ми представляємо другу частину великої добірки робіт креаторів, які доносять світу правду про війну в Україні (першу ви знайдете тут). Автори поділилися з нами ілюстраціями, а також розповіли, як змінилося їхнє життя з початку повномасштабної війни, де вони знаходять сили для творчості, які меседжі поширюють і в чому бачать головну роль митців сьогодні.
Оксана Драчковська (@oksanadrachkovskaillustration)
До війни я мала спокійне життя у Львові. Зранку ходила у свою майстерню в центрі міста і працювала одночасно над кількома різними й цікавими проєктами. Власне з лютого я нарешті почала винаймати сама квартиру і дуже тішилася з такого сміливого кроку. Але недовго тішилася. На четвертий день війни я поїхала до Варшави і зараз живу у своїх добрих друзів. Користі з мене в такому переляканому стані було мало. Тому вирішила, що в спокійному місці я зможу працювати і допомагати грошима своїй країні. Свою квартиру я віддала сім’ї з Києва.
Для мене те, що я роблю, є джерелом сили. Коли я малюю, то неначе потрапляю у той світ, що творю. Потім мені повсюди бачаться деталі з моїх ілюстрацій у нашій реальності. А мої ілюстрації про війну допомагають виплеснути емоції, бо писати чи говорити я зараз не можу на цю тему, в голові суцільний мікс. Коли сідаю малювати, воно мене збирає.
Я хочу своїми роботами показати жахіття, які творить Росія у моїй країні, щоб світ не був осторонь нашого болю.
Моя ілюстрація про Маріуполь дуже доторкнулася багатьох людей. Я не мала на меті зробити щось дуже сильне, я просто два дні ходила в повному нерозумінні того, як можна кидати бомби на дитячі лікарні й пологові будинки”.
Мені важко сказати, яка робота найцінніша… але моя ілюстрація про Маріуполь дуже доторкнулася багатьох людей. Я не мала на меті зробити щось дуже сильне, я просто два дні ходила в повному нерозумінні того, як можна кидати бомби на дитячі лікарні й пологові будинки. Це була для мене якась вершина зла. І образ лелеки, який несе немовля, але воно одразу летить до неба, сам з’явився у мене в голові, і я дуже швидко його намалювала.
Yaroslava (@bright_arts)
Моє життя змінилося, як у всіх нас: вічний стрес, відсутність нормального сну, сидіння годинами в підвалі, щохвилинне читання новин, лють на те, що таке відбувається в центрі Європи у 21 сторіччі. Хоча в нашому місті доволі тихо, я відчуваю себе у відносній безпеці, не враховуючи ракет.
Малювання – це те, що мене заспокоює і допомагає пережити всі ці жахіття. Мої ілюстрації – це реакція на новини, які я пропускаю через себе. Більшість з них стосується подій, що відбувались у той чи інший день, а також відеороликів з героїчним протистоянням мирного населення окупантам. Інтуїтивно вирішила, що малюнки будуть нести обнадійливі чи гумористичні меседжі, бо негативу і так вистачає.
Головна ціль – донести наші переживання світу, а також підбадьорювати самих українців, бо ілюстрований матеріал – також потужна зброя.
Малювання – це те, що мене заспокоює і допомагає пережити всі ці жахіття. Мої ілюстрації – це реакція на новини, які я пропускаю через себе”.
Складно виділити одну роботу. Можливо, “Доброго вечора, ми з України”. Її я створювала в день, коли розгромили музей Марії Примаченко, тож в основу композиції поклала одну з її картин, додавши сучасних героїв і наші реалії. У композиції присутні сучасні фольклорні герої-гопники з Троєщини, селянин, конотопська відьма з атрибутами, які передають народний спротив у цій визвольній боротьбі.
Сашко Даниленко (@sashko.danylenko.art)
Вже досить довгий час я живу за 10 часових поясів від Києва. Але маю міцні стосунки з Україною. Більше того, коли переїхав у Штати і почав працювати тут, в мене зʼявилася можливість робити саме ті українські проєкти, які я вважаю важливими і цікавими без впливу фінансового фактора.
З першого дня війни творча робота набула абсолютно інших обертів. Я відчуваю необхідність інформаційної та культурної підтримки нашої перемоги. Зараз ми всі разом пишемо важливу сторінку історії українського народу великим і важким шрифтом. Увага і підтримка світової спільноти прикута до України, і роль митців та кріейторів зараз – пояснити світу, чому Україна – це важливо і круто, чому зло і путінська імперія мають бути зупинені.
Мені завжди подобалися історії супергероїв, епосу і комікси, але наразі немає потреби щось вигадувати, бо легенди народжуються на очах, треба тільки встигати малювати”.
Ми маємо стукати у найбільші двері та говорити голосно. Мені важко повірити, що моя графіка наразі показується на екранах Таймс-Сквер у Нью-Йорку, а також на бігбордах, повз які проїжджають тисячі машин кожного дня.
Це є прикладом того, що весь світ підтримує Україну чим може і що дії волонтерських організацій українців за кордоном впливові й помітні усім. Наразі триває боротьба за закриття неба та надання ще більшої допомоги Україні. До цієї боротьби долучаються медіакомпанії, бізнеси та просто активні громадяни США.
Ми створили Графічний батальйон – спільноту мультимедійних волонтерів, які працюють на перемогу України. Ми допомагаємо журналістам, медикам, фандрейзерам, психологам, що працюють з дітьми, та багатьом іншим з монтажем відео, графічним дизайном, ілюстраціями, перекладами, анімацією тощо.
Окрім цього, особисто для мене є важливим проєкт про українських супергероїв. Це серія ілюстрацій, де я малюю героїв сьогодення, звичайних людей, які проявили надзвичайні здібності хоробрості, людяності та відваги. Мені завжди подобалися історії супергероїв, епосу і комікси, але наразі немає потреби щось вигадувати, бо легенди народжуються на очах, треба тільки встигати малювати. Маю мрію після перемоги зробити мурали з цих ілюстрацій у відбудованих містах, звідки наші герої. Сумнівів, що ми переможемо, взагалі нема!
Yeva Hart (@yeva.hart)
Напад росії на Україну для мене не був неочікуваністю, але я все одно була морально не готова. Це наче історія, що триває дуже довго, і ось настала кульмінація. Життя не те щоб змінилось, воно перейшло на новий етап. Зараз я максимально гостро відчуваю себе частиною суспільства, мене стосується все, що відбувається в країні, наче ВСЕ відбувається безпосередньо зі мною.
Надзвичайно цінними для мене є роботи із закликом закрити небо. Їх створення – це імпульс емоцій, бажання хоч так вплинути на ситуацію”.
Основна моя мотивація – це те, що мені є що сказати. Я вірю, що будь-який голос має вагу, і це надає мені сил. Я буду висловлюватись доступним мені способом, бодай мене чує лише одна людина. Я хочу показати, як ситуація виглядає в моїх очах і як я її відчуваю.
Голос митців – він потужний. За допомогою своїх творінь ми можемо спілкуватися з багатьма людьми з усіх куточків світу. Зараз, в епоху фейків і дезінформації, найголовніше – доносити правду про події в Україні. Для українських митців важливо, щоб розмови про війну не вщухали, щоб про нас не забували. Незалежно від того, наскільки в кожного велика аудиторія, разом ми маємо силу привертати увагу до ключових питань.
Мене не полишають думки про те, що ніде в Україні зараз не безпечно. Будь-хто може загинути, незалежно від того, це військовий чи цивільна людина. Росія лупить куди хоче: житлові будинки, лікарні, пологові будинки, храми, АЕС, архітектурні пам’ятки. Ніхто не знає, куди влучить наступного разу ракета, бомба чи артилерія. Ніхто не знає, чи наші військові зможуть збити. Тому надзвичайно цінними для мене є роботи із закликом закрити небо. Їх створення – це імпульс емоцій, бажання хоч так вплинути на ситуацію. В мене немає сумнівів, що Україна переможе, але питання якою ціною. Кожнісіньке життя цінне. Західні партнери мають змогу допомогти врятувати тисячі життів. Про це я хотіла розповісти.
Maliunok (@maliunok)
Я перестала мріяти про щось, окрім закінчення війни. Звикла до сирен повітряної тривоги. Навчилась пакувати все життя в один рюкзак.
Люди десь знаходять сили, щоб діставати нещасних з-під завалів, відбивати атаки рашистів, приймати пологи під обстрілами. На малювання сил треба приблизно в трильйон разів менше.
В перші дні думала, що зможу показати правду “запропагандованим”. Але це неможливо. Вони бояться війну війною називати, нащо їм та правда. Зараз я просто малюю те, що бачу навкруги. Хай у підручниках з історії будуть яскраві ілюстрації.
Головне сьогодні – бути людиною. Робити що можеш. Допомагати кому можеш. А коли випаде хвилинка – згадати, що ти ще й митець”.
Головне сьогодні – бути людиною. Робити що можеш. Допомагати кому можеш. А коли випаде хвилинка – згадати, що ти ще й митець, та створити щось про сьогоднішній день для підручника з історії.
Я не ціную свої роботи про війну. Хотіла б я не мати тем для їх створення. Але підозрюю, що найкращою буде та робота, яку намалюю в день перемоги.
