Інтерв'ю з переможцем фотоконкурсу Authenticity 2.0 Стефано Зокка

Стефано Зокка – фотограф з Італії, знімок якого посів перше місце у фотоконкурсі Authenticity 2.0 від Depositphotos. Він з ранніх років захоплювався фотографією і розвивав художнє бачення. За свою кар’єру Стефано зняв не один кадр, який отримав нагороди на конкурсах.

Роботи Стефано Зокка змушують задуматися, в чому полягає рецепт першокласних знімків і яке обладнання він використовує для їхнього створення. У цьому інтерв’ю ви знайдете відповіді на ці питання, а також інсайти від переможця нашого фотоконкурсу.

Батько “заразив” мене своєю любов’ю до фотографії

З юного віку батько на своєму прикладі вчив мене розуміти, що ховається за зображенням на фотографії: увага до світла, навколишня обстановка й техніка, без якої неможливий гарний знімок. Без нього у мене, напевно, не було б певних здібностей, зокрема, фотографічного бачення, яке з’являється після мільйонів світлин.

Сьогодні, у порівнянні з доцифровою епохою фотографії, багато що змінилося. Наприклад, легкість створення зображень. Якщо раніше привезти з літньої відпустки 4 плівки по 36 кадрів було вже занадто, зараз ви можете зняти стільки ж за одну фотосесію й побачити результат в реальному часі! Через те, що фотопродакшн досяг величезних масштабів, інтернет сьогодні заповнений всілякими зображеннями. Все це призвело до ще більшої обробки фотографій.

Балерина / © Stefano Zocca

Ви можете побачити цю тенденцію у різних знімках. Їх об’єднує екстремізація зображення й максимізація впливу, які досягаються за допомогою інструментів постпродакшену. Навіть найпрестижніші фотоконкурси здалися під цим натиском, зберігши лише заборону на “стирання” фрагментів зображень.

Чого я не люблю в сучасній фотографії, це стандартизації й гіперболізації. Що ж мені в ній подобається? Можливість закарбувати світло, яке ви зловили у мить усвідомленості і яке, завдяки сьогоднішнім технологіям, ви можете відразу ж бачити й, сподіваюся, насолоджуватися ним вічно.

Я шукаю простоту у фотографії

Мої фотографії трохи хаотичні. Це спільна риса, яка об’єднує більшість моїх знімків. Я не спеціалізуюся на жодному з класичних жанрів: мені подобається переключатися з портретів на фотографії природи, не зациклюючись ні на чому.

Відкривши для себе цифрову техніку, я почав експериментувати з підводною фотографією. У цьому мені дуже допомагає нове покоління екшн-камер. Завдяки їхній універсальності я зміг брати участь у багатьох фотоконкурсах (включаючи Authenticity 2.0). Також я захоплююся відео, а останнім часом зайнявся зйомкою з дронів.

Моє обладнання – від Zenit до GoPro Hero 4 Black

Я почав знімати на Zenit з об’єктивом Helios F2 50mm, потім перейшов на Nikkormat (з набором об’єктивів NIKKOR AI, які дісталися від батька) і працював 30 років з Nikon F Photomic.

У 2012 році я перейшов на Nikon D800, який використовую дотепер з об’єктивами NIKKOR 70-х років. Вибір очевидний. Сумніваюся, що легко передумаю на користь сучасних бездзеркалок, за якими, кажуть, майбутнє. Але подивимося. Також я використовую GoPro HERO4 Black.

Я намагаюся не змінювати суть фотографії

Після десятиліть, проведених у фотолабораторії, перейти до цифрової обробки було нелегко. Але, зробивши кілька помилок, я опанував головні інструменти корекції. Я говорю про корекцію, тому що, за рідкісним винятком, намагаюся ніколи не змінювати суть фотографії. Водночас я використовую класичні програми для обробки, такі як Lightroom у версії 10-річної давнини.

Треба визнати: легкість, з якою сьогодні ви можете працювати з RAW-файлом (особливо з чорно-білим), не залишає місця для жалю за минулим.

Бліді гори / © Stefano Zocca

Що таке автентичність у фотографії

Думаю, вже зрозуміло, що для мене значить автентичність. Вона не залежить від того, використовуєте ви сучасні технології чи ні. Мова про те, щоб змінити сприйняття й відвернути увагу глядача від змісту, попри те, що саме зміст має бути в центрі уваги на будь-якому знімку.

Ті, хто практикує надмірну обробку фото, часто ставлять Photoshop і чорно-білу фотографію в один ряд. Видалення кольорів із зображення дійсно істотно змінює сприйняття. Але саме тому що мова йде про видалення (а не додавання, як це зазвичай відбувається при постобробці), у фотографії залишається більше простору для сенсу.

Протягом декількох десятиліть чорно-біла фотографія залишалася моїм єдиним способом вираження. По-перше, тому що у мене була максимальна свобода дій і можливість контролювати майже всі параметри у фотолабораторії. По-друге, тому що я все ще вважаю відсутність кольору найкращим способом побачити реальність. Колір найчастіше відволікає й ускладнює повне сприйняття справжнього. Тіні чорні, сонце біле, а посередині сіре море. Що може бути гарнішим?

Історія створення призової фотографії “Юність П’єтро”

Я купив GoPro і не міг дочекатися, щоб випробувати камеру на воді. На жаль, це була середина зими. Перша нагода трапилася під час поїздки у Філлах (Каринтія, Австрія), де знаходяться одні з найкрасивіших термальних басейнів в регіоні. Я фотографував своїх дітей, тримаючи GoPro трохи нижче поверхні води.

З 10-15 знімків, зроблених у той день, один привернув мою увагу. У ньому поєдналися прекрасна дитяча виразність погляду мого сина П’єтро і деформована статура через ефект лінзи від води. Це очевидне розділення надихнуло мене на створення підпису до фотографії.

Юність П’єтро / © Stefano Zocca

У цьому зображенні є своєрідний паралелізм між двома частинами однієї фігури: обличчя юнака (з поглядом, сповненим усвідомлення майбутніх змін) і гіперрозвинене тіло як символ швидкого дорослішання. Треба сказати, що П’єтро ніколи не подобався цей знімок (йому соромно), але через кілька років син починає розуміти, чому я його опублікував. Із зображенням будь-який меседж набагато сильніший. Це те, що я хотів показати за допомогою даної фотографії.

Як була знята одна з найкращих робіт конкурсу Wiki Loves Earth

Тут теж була чудова історія за участю П’єтро. Цей знімок, разом з іншими не менш красивими (один з них приніс мені 3 міжнародні нагороди), – яскравий момент дивовижного дня в горах з моїм 13-річним сином. У мене була можливість помилуватися цими прекрасними створіннями – гірськими козлами. Я вирішив взяти з собою сина, щоб він міг отримати гострі відчуття від зустрічі з дикими тваринами у природному середовищі існування. Гірських козлів було дуже багато, і вони виявилися досить “товариськими”. Все фотообладнання у мене було з собою. Ці тварини швидко й безстрашно наближалися до прірви, все виглядало легко й абсолютно безпечно. Але небезпека була, і я за них боявся!

Усвідомивши це, я почав знімати на свій вірний Nikon D800 і фантастичний NIKKOR AI 135mm f/2.8. Треба відзначити, що це об’єктив 70-х років, а не автофокус. Я сміливо розмістився на краю ущелини, щоб сфотографувати козла, який балансував на вузькому виступі над прірвою.

Це був чудовий момент, і я дякую природі за те, що вона дала мені цю можливість, і за те, що дозволила провести незабутній день у компанії сина. Пізніше я лише трохи збільшив контраст і яскравість фото, щоб зменшити ефект туману.

Порада фотографам-початківцям

Тим, хто хоче серйозно займатися фотографією, я завжди раджу не боятися робити помилки, пробуючи нові способи самовираження. Найгірше – намагатися копіювати відомих фотографів замість того, щоб зосередитися на власній оригінальності.

В іншому я дуже “інстинктивний” фотограф і дуже чутливий до типу світла в певний час доби або за певних погодних умов. Тому я завжди рекомендую приділяти максимум уваги світлу в різні моменти дня.

І остання порада: не бійтеся надсилати свої роботи на фотоконкурси!

Улюблені місця для фотографії

У мене немає улюбленого місця для зйомки фотографій. Але є місця, до яких я прив’язаний і які стають об’єктами (і фоном) багатьох моїх зображень.

Я маю на увазі батьківщину бабусі по матері (насправді я народився й живу в Болоньї, Емілія-Романья) – Фріулі-Венеція-Джулія. Це маловідомий італійський регіон, розташований між Австрією та Словенією з різноманітною природою й ландшафтами, від приморських курортів на узбережжі до околиць Доломітових Альп на заході і Юліанських Альп на півночі. І до сходу. Я особливо прив’язаний до останнього, адже в дитинстві проводив там більшу частину літніх канікул. Звідси своєрідний імпринтинг, який змушує мене часто відвідувати ці місця. Я намагаюся передати цю любов своїм дітям, але не завжди легко переконати нове покоління проводити час в диких горах.

Фотограф, який вплинув на мене

Я люблю пейзажі й чорно-білі знімки. Мій кумир – Ансель Адамс. Спочатку мене привабила лише технічна сторона його робіт. Але в міру того, як мої знання поглиблювалися, я почав розуміти й внутрішні аспекти фотографії. За словами самого Анселя Адамса, “Фотографія – це дослідження як зовнішнього, так і внутрішнього світу. Перший досвід фотозйомки передбачає погляд на світ за межами об’єктиву й впевненість у тому, що камера “захопить” щось “побачене”. Поняття “знімати” й “ловити” не випадкові; це установка завоювання й привласнення. Тільки тоді, коли фотограф розвиває сприйняття й художнє бачення, поняття “створювати” означає стан емпатії між зовнішніми й внутрішніми подіями”.